Без права на надію: чи є шанс для українських «довічників»
В Україні засуджено до довічного ув’язнення – 1576 осіб. За словами правозахисників, серед них близько 3-4% засуджено без вини, а у близько 10% випадків – покарання непропорційне тяжкості скоєних злочинів. На початку березня Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Пєтухов проти України (№2)» та визнав, що українське довічне покарання порушує права людини. ЄСПЛ закликав Україну створити механізм перегляду цих кримінальних справ. А 17 квітня Велика палата Верховного суду застосовувала іншу практику ЄСПЛ: двоє засуджених до довічного позбавлення волі були звільнені в залі суду. Що означають ці рішення для «довічників» країни?
Вічність «довічників»
Україна опинилася на першому місці серед 50 європейських країн за кількістю довічно ув’язнених людей, які не мають перспективи звільнення. У країні таких налічується 1541 особа. В українському законодавстві не було механізму дострокового звільнення довічно засуджених. Відбувши 20 років покарання, вони можуть звернутися до президента з проханням про помилування. У такому разі довічне ув’язнення можуть замінити на 25 років позбавлення волі. Але не всі «довічники» таким правом користуються. Наприклад, львівянин Володимир Панасенко, справу якого знають, мабуть, всі юристи країни.
У вересні 2008 року Апеляційний суд Львівської області засудив його до довічного позбавлення волі, базуючись тільки на свідченнях однієї людини.. Покарання чоловіку призначили за сукупністю злочинів, серед яких були замах на вбивство, скоєне на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, та організація вбивства неповнолітньої дівчини. Адвокати Панасенка та низка правозахисників заявили, що справа проти нього сфабрикована. Панасенко подавав скаргу до Конституційного Суду щодо положень Кримінального кодексу, які виключають можливість дострокового звільнення, проте судді відмовляли йому. Панасенко не просив помилування президента, бо не вважає себе винним. І до останнього часу в Україні не існувало правового механізму, щоб звільнити таких, як він, умовно-достроково.
Між тим, у парламенті вже понад два роки лежить законопроект №2033а, який запроваджує механізм перегляду справ невинно засуджених і забезпечує їхнє право на правосудний вирок. Правозахисники неодноразово закликали владу ухвалити законопроект у другому читанні та забезпечити невинно засуджених правом на справедливий суд. Також депутати ніяк не приймуть законопроект Мінюсту №7337, який, серед іншого, повинен змінити умови утримання для “довічників” та умови для їхнього умовно-дострокового звільнення. Поки українські законодавці тягнуть, Європейський суд з прав людини приймає рішення.
Справи Пєтухова проти України
Як розповідають в Українській Гельсінської спілки з прав людини, Володимира Пєтухова заарештували у червні 2001-го року. Згідно з вироком суду, він брав участь у банді, яка грабувала та вбивала киян. Пєтухов заперечує причетність до цієї банди та її злочинів, але після розгляду у грудні 2004-го року суд визнав його винним та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Засуджений звернувся до Європейського суду. У 2010 році ЄСПЛ визнав порушення прав Володимира Пєтухова щодо адекватності медичної допомоги під вартою, тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту. В результаті Україна виплатила Володимиру Пєтухову 8000 євро компенсації за моральну шкоду. Але справа на цьому не закінчилась. Оскільки Володимир не вважав себе винним, він став домагатися перегляду своєї справи та звільнення. 12 березня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у другій справі «Пєтухов проти України». Європейський суд постановив, що сьогодні в Україні кожен довічно ув’язнений страждає, не маючи «права на надію» колись вийти на свободу.
«ЄСПЛ відзначив, що можливість звільнення «довічника» за станом здоров’я еквівалентна праву «померти на волі, а не за тюремним парканом», тому що звільняють зазвичай безнадійно хворих. Тому ця процедура не є «можливістю звільнення» в розумінні суду. Крім того, ЄСПЛ назвав інститут президентського помилування «сучасним еквівалентом королівської пощади», що заснована на принципі гуманності, але не є механізмом, заснованим на пенологічних (виховних, реабілітаційних) підвалинах із наданням адекватних процесуальних гарантій засудженим», – пояснює рішення ЄСПЛ юристка УГСПЛ Олена Проценко.
У рішенні підкреслюється, що наразі в країні не зрозуміло питання обрахування «строку очікування» – терміну, який необхідно відбути перед тим, як звертатися за помилуванням. Зараз це щонайменше 20 років.
«У розумінні Європейського суду, коли ув’язнений перебуває за гратами без «права на надію», знає, що він ніколи, за жодних обставин не вийде на волю, це прирівнюється до нелюдського поводження, а отже – має бути заборонено в Україні, як це на сьогодні заборонено в більшості європейських країн. Навіть у Росії через 25 кроків кожна людина має право на те, щоб необхідність її подальшого утримання у в’язниці була переглянута компетентними органами», – говорить Олена Проценко.
При цьому, суд не присудив Пєтухову компенсації за відсутність «права на надію», зазначивши, що констатація порушення є достатньою сатисфакцією.
Чи переглянуть справи «довічників»?
Тепер у правозахисників є твердий юридичний аргумент: в Україні немає реалістичної перспективи звільнення від цього покарання, а мізерний шанс на помилування не є такою перспективою, говорить правозахисник, координатор з правової реформи у Консультаційній місії ЄС в Україні Вадим Човган.
«Як наслідок, Україна порушує право цих засуджених не бути підданими катуванням та іншому неналежному поводженню чи покаранню. Верховний Суд може задати тон всім нижчим судам. На додаток у Конституційному Суді розглядається конституційна скарга щодо відсутності перспективи звільнення від довічного. Після рішення Європейського суду Конституційному Суду буде дуже складно відмовити у задоволенні конституційної скарги“, – зазначив В.Човган та нагадав, що, відповідно до українського законодавства, рішення Європейського суду є джерелом національного права, а тому на нього можна посилатися як на норму права і звільняти окремих довічно засуджених.
Але поки ці норми ще тільки збираються застосовувати, інші рішення ЄСПЛ по «довічниках» вже беруть до уваги у великій палаті Верховного Суду. 15 квітня двох засуджених до довічного ув’язнення було звільнено просто в залі засідань Верховного Суду України.
Як розповідають у Харківській правозахисній групі, засуджених чоловіків звинуватили в низці тяжких і особливо тяжких злочинів, скоєних ще у 2001 році. Під час судових засідань вони стверджували, що їх змусили відмовитися від захисників і зізнатися в злочинах, але їхні аргументи не змінили позиції національних судів.
Після того як справи пройшли всі національні суди, засуджені вирішили звернутися до ЄСПЛ, який у 2016 році ухвалив рішення, в якому йшлося, що в ході слідства докази вини було отримано незаконним шляхом: Україна порушила право чоловіків на справедливий суд (стаття 6 Європейської конвенції).
“Визнання ЄСПЛ порушення статті 6 Конвенції дає право на перегляд рішень національних судів. Більше двох років ми відновлювали матеріали втрачених виробництв, які залишилися в окупованому Донецьку, і відновили“, – розповів директор зі стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало, який вів цю справу багато років.
Згодом Велика палата Верховного Суду вирішила змінити практику щодо перегляду кримінальних справ на підставі рішень ЄСПЛ і дійшла висновку, що вироки слід скасовувати лише частково, за епізодами, в яких європейський суд прямо вказав на порушення. Крім того, Велика палата вирішила, що за епізодами, в яких не буде перегляду, вона може встановлювати нові покарання, не оцінюючи доказів у справі:
“З моменту скоєння злочинів уже минуло понад 15 років, а вони (засуджені – ред.) відбули вже понад 20 років позбавлення волі. Навіть у разі перегляду їхніх справ і визнання винними вони вже відбули максимально можливий термін покарання“.
Захист чоловіків стверджував, що справи необхідно скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції якщо не повністю, то за епізодами, де було визнано порушення ЄСПЛ, а тому наполягали на звільнені своїх клієнтів прямо в залі суду.
“Судді перебували в нарадчій кімнаті більше шести годин. Вони частково скасували вироки у справах заявників і скерували справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а їх звільнили в залі суду! Як сказав старший конвою, який працює з 2010 року, він уперше бачить, щоб засуджених до довічного ув’язнення звільняли в залі судових засідань. Наступне питання, яке будемо ставити, – це компенсація з боку держави за термін, який заявники “пересиділи” в колоніях суворого режиму. В одного заявника – це близько п’яти років, у другого – близько 10“, – розповідає Тарахкало.
Справа, за його словами, породжує безліч дискусій, а саме про відсутність повноважень у Верховного Суду переглядати справи з вироками, які набрали чинності, у випадках, коли порушення в них грубі й очевидні.
“Якби суд мав такі повноваження, не було б рішень ЄСПЛ і справ довжиною майже у 20 років”, – підсумував Тарахкало.
За словами Тарахкало, Верховний суд зайняв дуже консервативну позицію: при перегляді вироків вирішив трактувати рішення ЄСПЛ максимально вузько і застосовувати їх виключно щодо тих заявників, у справах яких ЄСПЛ прийняв те чи інше рішення.
«На думку Великої палати (ВП ВС), виключати докази, отримані з порушенням прав, передбачених Європейською конвенцією, можливо лише по відношенню до заявників, «яких ЄСПЛ прямо вказав у своєму рішенні». Більш розширений перегляд (навіть, якщо порушення в справі істотні і очевидні) неможливий, оскільки цього не дозволяє національне законодавство», – наголошує Тарахкало.
Але при цьому, є і позитивна тенденція, вважає правозахисник: «5 суддів ВП ВС не погодилися з позицією більшості і висловили окрему думку, в якій розкритикували консервативний і обмежений підхід до перегляду вироків на підставі рішень ЄСПЛ.
Судді порахували, що національне законодавства дає достатньо повноважень для ВС при перегляді вироків виходити за рамки, встановлені в рішенні ЄСПЛ, і аналізувати можливу шкоду, завдану неприпустимими доказами всій справі. А в разі, якщо ця шкода істотний – призначати новий розгляд справи».
В цілому, сьогодні в Україні наявна велика правова дискусія про необхідність перегляду очевидно несправедливих вироків національних судів, які були винесені по «старому» Кримінально-процесуальному кодексу 1960 року і наділення Верховного Суду повноваженнями здійснювати такий перегляд.
Правозахисники стверджують, що затягування вирішення проблеми про повноваження Верховного суду призведе до ще більшої кількості рішень ЄСПЛ і виплати ще більших сум компенсацій з грошей платників податків.
Тетяна Курманова для Бюро судової інформації